Якщо я не переживу це літо,
нехай воно буде
довгим-довгим.
Нехай дні, вагонами
товарного потяга,
повільно котяться
один за одним.
Нехай стукіт коліс
тримає свідомість
притомною,
і від кожної
кінцевої станції,
нехай йдеться
новою дорогою.
Якщо я не переживу це літо,
нехай воно буде
довгим-довгим.
Нехай дні, вагонами
товарного потяга,
повільно котяться
один за одним.
Нехай стукіт коліс
тримає свідомість
притомною,
і від кожної
кінцевої станції,
нехай йдеться
новою дорогою.
Ходить по кімнаті
і молиться.
Ходить і
молиться.
Каже: – не дивись
у вікно,
за ним дивна
вулиця.
Ми вчора засинали
в іншому місті.
Можливо, навіть, в
іншій країні.
Від того життя
залишились,
тільки цієї
кімнати стіни.
Не дивись за
вікно – просить вона, -
не виглядай із
нього.
Нам треба просто
міцно заснути
і ми прокинемось
вдома.
Коли ти візьмеш в
свої долоні її обличчя
і плакатимеш з
нею цілу годину,
тоді дізнаєшся скільки
зим вона їла сніг,
гасячи в собі бездумну
надію.
Надія – це звір,
що гризе і не дає заснути.
І тягне тебе із
теплого лісу.
А за лісом вже очікують
люди
І в кожного у
руці холодне залізо.
Значить пісок
Значить дощ
Перебирання
каміння
Перебирання сліз
Добре сміється
той,
хто повернувся з
війни.
Добре сміється
той,
хто не має дому.
Не має дому, не
має стін.
На стінах не має
картин.
На картинах не має людей.
Скиглити до межі горизонту
До межі
завтрашніх днів
Скеровувати
планети в тунель
Забивати гори
цвяхами
Нічого не
трапляється з самого початку
Ніщо не триває
безперервно
Ніщо не
залишається безперечним
На кого залишити
надію
На кого залишити
пам’ять
Після нас не
прийдуть
За нас не
зроблять
Нашу історію не
розкажуть
Не закінчать