Коли ти візьмеш в
свої долоні її обличчя
і плакатимеш з
нею цілу годину,
тоді дізнаєшся скільки
зим вона їла сніг,
гасячи в собі бездумну
надію.
Надія – це звір,
що гризе і не дає заснути.
І тягне тебе із
теплого лісу.
А за лісом вже очікують
люди
І в кожного у
руці холодне залізо.
