Мій дід воював. То за Францію, то з Францем
Кафкою. З Кафкою він познайомився під час оборони ужгородського замку від
мадяр. Був період цвітіння сакури, Кафка привіз японську туристичну групу, а тут війна. І Кафка, як завжди, замість того,
щоб заробити, потрапив на витрати. Мій дід допоміг Кафці: туристам
запропонували додаткову атракцію-постріляти. Кафка з дідом роздали туристам
зброю і кинули їх в атаку на мадяр. Туристи загинули, як герої. Оборудка
виявилася настільки вдалою, як в комерційному, так і в військовому плані, що Кафка
ще декілька разів привозив в Ужгород туристичні групи… Після війни дідо з
Кафкою здали замок в оренду румунським кіношникам.
Мій
дід взяв Кафку в партнери і вони почали водити радянських партизанів в Карпати,
бандерівські загони на захід, а хіпі в Долину Нарцисів. Розкрутившись, вони
відкрили власний гриб завод. Цікаво, що це був не лише перший приватний гриб
завод в країні Рад, а взагалі перше приватне підприємство серед нічиїх
колгоспів. Підприємство забезпечувало грибами всю радянську Україну і і навіть
постачало їх сибірським шаманам.
Мама
завжди казала мені, що якби не мій дід, гриби і Кафка, Україна ніколи б не
стала незалежною.